Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання працівників для досягнення цілей підприємства (установи, організації) та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов’язуються з забезпеченням ефективності господарюючого суб’єкта. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні — як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані — як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов’язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства (установи, організації), високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.

Як сфера практичної діяльності управління персоналом — це система взаємозв'язаних організаційно-економічних заходів по створенню умов для нормального функціонування, розвитку ефективного використовування кадрового потенціалу господарюючого суб’єкта.

Управління персоналом на підприємстві (в установі, в організації) здійснюється лінійними керівниками при участі підлеглих їм структурних підрозділів соціального напрямку (відділу кадрів, відділу перепідготовки кадрів). Зміст управління персоналу, як спеціальної функції, визначається специфікою виконання робіт: розробка концепції управління персоналом, кадрової політики і кадрової стратегії; облік кадрів, інвентаризація кадрового складу, ведення кадрової документації; планування персоналу; набір/відбір персоналу; професіональна орієнтація і адаптація персоналу; підготовка і розвиток персоналу; мотивація персоналу; оцінка персоналу; створення організаційної культури.

Економіка праці являє собою систему знань про працю, яка сформувалася на стику різних галузей знань: політекономії, соціології, акмеології, психології, менеджменту та ін.

Поява на початку минулого століття економіки праці як методологічного напряму в науці про працю було зумовлене соціальною потребою практики, розвитком і ускладненням виробництва, що і визначило місце і роль даного курсу в системі соціально-економічних наук. В майбутньому цей напрям має бути пріоритетним. Причин тому декілька.

По-перше, економіка праці є теоретичною основою всіх інших наук про працю.

По-друге, економіка праці є найбільш "чистою" економіко-трудової наукою. Поведінка підприємств та індивідів розглядається в ній як економічна поведінка, обумовлене, перш за все, співвідношенням вигод і втрат, а не існуючими нормами і традиціями.

По-третє, економіка праці націлена на вивчення проблем праці в межах підприємства і його безпосереднього оточення, оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах реальна трудова діяльність здійснюється саме на підприємствах, а стало бути процеси, що відбуваються на більш високому рівні, так чи інакше визначаються ними.

У кінцевому рахунку більшість розділів економіки праці виступає в якості основи інших соціальних та економіко-трудових дисциплін. Разом з тим найбільш складні, які мають принципове значення проблеми цих наук стають предметом розгляду в економіці праці.

* * *

З управлінням персоналом взаємозв'язок відбувається на рівні підприємства (установи, організації), де, власне, і здійснюється трудова діяльність.